із-за якогось обрію несвідомого прикотилося мені через фейсбук нечитане... від автора, колись знаного, але так же давно забутого...
в мене тут є дві дівчини, зовсім незнайомі. я їх читаю останні роки чотири. обом зараз десь по 22. обидві мають новонароджених малюків - одна хлопчика, інша має от-от народити донечку. і тут я розумію, що це інше покоління... що для мене прийшов той час, про який у свої 22 я думала: "а коли Варя піде до школи, мені ще навіть не буде тридцяти". цієї осені Варя іде до школи. а мені нема ще тридцяти. а вони тільки-но народили, і їм по 22. круговерті... спіралі...
так от, до несвідомо забутого.
мені здається, настав час, коли я можу нарешті сповна зрозуміти цей текст...
насправді потрібно дедалі менше
й далеко не кожна цікавить гра
не так як раніше впирає першість
і манить угору не кожна гора
й потрапити прагнеш не в кожні двері
і дивишся тільки в одне вікно
секрети ввіряєш лише паперу
і добре воно
і добре воно
стираєш адреси вибілюєш клятви
вибльовуєш сказані всує слова
порожніх зв'язків і обов'язків бляклих
ні серце не прийме ані голова
не так вже пече щоби бути почутим
й пуста похвала ніби слина чужа
і навіть вдається потроху забути
жах від вужа
страх від ножа
із плетива втіх насолод і приманок
свою лише нитку протягнеш по дну
і всіх на прощання цілуєш коханок
бо знаєш що маєш кохану одну
і тільки до неї достукатись варто
і тільки її відчинити вікно
оце от одне тільки й ставиш на карту
бо віриш і знаєш
що добре воно
(с) Іздрик